Використання відеоматеріалів

у корекційній та виховній роботі з дітьми

У сучасному світі відео проникає в усі сфери людського життя. І все більше воно використовується не лише в розважальному аспекті, а й у навчальному,виховному, соціальному. Використовується як самостійно у вигляді роликів і фільмів, так і у складі мультимедійних програмних продуктів.

В останні роки можливості використання відео на уроках і під час проведення виховних заходів значно зросли. Які ж властивості відео відіграють вирішальну роль у навчально-виховному процесі? Перш за все, це майже стовідсоткова реалізація принципу наочності, динамічність подання матеріалу, виділення основної ідеї, емоційність. Відеоматеріалами можна користуватись не лише для вивчення нового матеріалу, а й для контролю знань, закріплення, повторення, узагальнення. А значить, їх використання виконує всі дидактичні функції.

З раннього дитинства особа опиняється в інформаційному полі, вона не може жити без інформації, сприймаючи її через безліч каналів, і на основі її обробки формує свою поведінку. Спільний перегляд кінофільмів, мультфільмів (з їхнім подальшим обговоренням) сприяє розвиткові в учнів таких важливих якостей, як емоційність, комунікативність, емпатійність, незалежність власних суджень, аналітичні  та багато інших здібностей. Розробку заняття на основі перегляду відеоматеріалів можна розділити на декілька етапів.

  1. Вивчення інформації про створення мультфільму (фільму), ознайомлення з анотаціями/рецензіями, перевірка вікового рейтингу, самостійний перегляд.
  2. Складання повного списку героїв та аналіз їхніх стосунків.
  3. Формулювання ідеї мультфільму, визначення його ключових тем, які описують зміст.
  4. Формулювання завдань та питань для спільного обговорення.

Можна виокремити 4 типи основних вправ:

  • опитувальні – спрямовані на розуміння суті твору;
  • авторські – дітям пропонується змінити сюжет мультфільму, дописати сценарій, попрацювати з образами персонажів;
  • ставлення до персонажів – з’ясування, який з персонажів ближче дітям, «Якби я був на місці героя», «Якби герой був на моєму місці».

Функції заняття з використанням відеоматеріалів:

– самоусвідомлення та самовизначення особистості, її особливостей;

– розвиток здатності до співпереживання;

– можливість на прикладі героїв зробити крок до усвідомлення та вирішення власних проблем;

– можливість на прикладі героїв побачити та оцінити приклади людської поведінки, оцінити її наслідки;

– розвиток психологічної компетентності;

– розвиток інтелектуальних навичок;

– розвиток комунікативних навичок;

– розвиток емоційної сфери;

– розвиток здатності до самоаналізу;

– покращення взаєморозуміння між учнями та   педагогом;

– зняття стресових станів;

– діагностика особистості учня.

Особливості адаптаційного періоду учнів п’ятих класів

Психологічна адаптація – це процес взаємодії особистості із середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб. Процес взаємодії особистості та середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних потреб. До них належать: потреба в безпеці; фізіологічні потреби (в їжі, сні, відпочинку тощо); потреба у прийнятті та любові; у визнанні та повазі; у самоствердженні, самовираженні й розвитку «я»
Успішність школяра залежить від рівня сформованості загальнонавчальних умінь і навичок. Серед них варто особливо виділити загальномовленнєві, рівень опанування яких сприяє культурі мовлення та слухання. Учені підрахували: 70 % того часу, коли людина не спить, вона присвячує читанню, письму, слуханню, розмові – чотирьом основним різновидам мовленнєвої діяльності. Мовлення – один з найважливіших показників культури людини, її інтелекту. Розвинене мовлення є основою розумової діяльності, воно забезпечує справжні успіхи школярів у навчанні.
ПАМ’ЯТКА КЛАСНОМУ КЕРІВНИКУ 5-х КЛАСІВ
• Працюйте над формуванням колективу через різноманітні доручення, змінюючи групи.
• Розвивайте почуття колективізму через спільну турботу про престиж класу (зовнішній вигляд, успіхи в навчанні, максимальна участь у святах, естафетах, конкурсах).
• Пріоритет віддавайте індивідуальній роботі (спостереження, бесіди, анкетування, доручення).
• Уникайте «гострих» кутів, проявляйте стриманість, терплячість.
• Пам’ятайте: діти потребують ласки, ніжності, співучасті, турботи.
• Вчасно й мудро підтримуйте дитячу активність.
• Не забувайте: формування класного, батьківського колективу не менш важливе, ніж дитячого. Ретельно готуйтесь до батьківських зборів, проводьте сімейні вечори, активно залучайте батьків і вчителів-предметників до життя класу.
ПАМ’ЯТКА ВЧИТЕЛЯМ, ЯКІ ВИКЛАДАЮТЬ У 5-х КЛАСАХ
• Придивіться до своїх майбутніх учнів. Познайомтеся з методикою викладання в початкових класах.
• Опрацюйте спеціальну психолого-педагогічну літературу згідно віковим особливостям .
• Пам’ятайте: легше з першого уроку викликати до себе довіру, любов дитини, ніж потім подолати недовіру.
• Не змінюйте різко методи роботи, використовуйте ігровий матеріал, інструктажі, пам’ятки, алгоритми, картки-опори, зразки виконання.
• Протягом уроку та для домашнього виконання давайте конкретні доступні завдання й домагайтесь їх чіткого виконання.
• Щоденно перевіряйте письмові роботи учнів, домагайтеся систематичної роботи над помилками.
• Ретельно обміркуйте заходи та прийоми розвитку мислення, усного та писемного мовлення учнів. Розробіть відповідний роздавальний матеріал.
• Забезпечуйте систематичне повторення.
• Уникайте перевантаження дітей.
• Відвідуйте уроки колег, які викладають у 5-х класах

Особливості виховного підходу до дітей з різними типами темпераменту

Серед індивідуальних осо­бливостей людини, що най­яскравіше характеризують її діяльність, стиль поведінки, взаємини з оточуючими, осо­бливе місце посідає темпера­мент. Що це таке?

Психологічний вияв нерво­вого складу, психологічне ви­раження нервової системи, стиль почуттів людини, стиль її вольових процесів, який по­роджений складом нервів.

Це сила або слабкість, швидкість чи повільність, чу­тливість, витривалість, урівно­важеність чи неврівноваже­ність, жвавість чи приглушеність, керованість, напівкерованість, некерованість психі­чних рухів. Це динамічні вла­стивості психіки, ніби почерк, емоційних, вольових, розумо­вих процесів, манера їх про­тікання.

Відомо, що кожен із нас обов’язково належить до од­ного з чотирьох типів темпе­раменту: сангвініка, холери­ка, флегматика або меланхо­ліка. Відомо також, що жод­на людина ніколи в одну з цих «рубрик» цілком не вклада­лась. Бо тип — це умовність, а людина — багатомірна. Та попри це без класичної типології на сього­днішній день нам не обі­йтись.

У роботі з холеричними дітьми слiд покладатися на позитивний авторитет дорослого, цiлеспрямованiсть педагогiчних впливiв. Потрiбно виявляти зацiкавлене розумiння душевного стану учня. Тактовно й опосередковано залобiгати «зривам»; враховувати мотиви вчинкiв, залучати до акгивної дiяльностi, пов’язаної з виявом iнiцiативи. Потрiбно уникати рiзких емоцiйних реакцiй, спрямованих безпосередньо на учня. Краще впливати на холерика опосередковано, через колектив. Варто пам’ятати, що зайнятiсть корисню справою може спрямувати холерика на розвиток позитивних якостей особистостi, вiдверне негативнi впливи. Холеричнi дiти потребують тактовної допомоги та спiвчуття при ускладненнях.
      Їхня невтомнiсть, енергiйнiсть, схильнiсть до ризику, упертiсть, пустотливiсть, задеркуватiсть, нетерплячiсть i висока конфлiктнiсть стають причиною биття посуду, бiйок з однолiтками, травм тощо. Холерика важливо виховувати добрим, спiвчутливим, турботливим, оскiльки цей тип дуже схильний до агресивностi. Холерика потрiбно вчити ввiчливостi, умiння стримувати емоцй, застосовуючи не стiльки пояснения, а й «програвати» з ним можливi ситуацiї (система адаптованих для дiтей дiлових iгор).
      Використовуючи цiкавi для дитини види дiяльностi, поступово формувати посидючiсть, наполегливiсть, сумлiннiсть, ретельнiсть i точнiсть у виконаннi завдань. Органiзовувати житгя дйтини так, щоб вона, по можливостi, не перезбуджувалася. Практикувати iгри та iншi цiкавi для неї заняття, якi сприяли б закрiпленню в її нервовiй системi процесiв гальмування.
     Батьки, вихователi, учителi мають iз розумiнням ставитися до «зривiв» у поведiнцi холерикiв, не принижувати їхньої гiдностi, формувати в них адекватне самооцiнювання. Копiтка виховна робота з холериками в дошкiльному вiцi дасть їм змогу легше адаптуватися до потреб школи i пiдготує до засвоєння навчального матерiалу.
     При вступi до дошкiльного закладу чи до 1-го класу саме холерики потребують спецiальної психологiчної пiдготовки щодо доцiльностi виконання вимог i правил спiлкування з дiтьми та дорослими. Корисно записати холерика до спортивної секцiї, де вiн зможе «дати вихiд» своїй енергiї.
     Застосування фiзичних покарань, крику до холерика неефективнi. Вони остаточно розхитують нервову систему дитини, у якої процеси збудження домiнують над процесами гальмування. Вiдтак досягється ефект, протилежний бажаному. Якщо холерик неякiсно виконав роботу, треба не сварити чи карати його, а поясняти, чому так не мож на, i вимагати повторного сумлiнного виконання. Якщо така дитина когось образила — без покарань i нотацiй навчити вибачатися, допомогти зробити для цiсє людини щось добре, обговорити, як наступного разу слiд вчинити в аналогiчнiй ситуацiї.
     Щоб холерики, швидко закiнчивши роботу, не заважали на уроцi iншим учням, учителевi необхiдно завжди мати для них кiлька цiкавих додаткових завдань. але пропонувати цi завдання можна тільки у разі якісного виконання дитиною основної роботи.
     
           Працюючи з дітьми – сангвініками  варто давати вихід їхній енергії, стимулювати розкриття їхнього потенціалу та здібностей у суспільно корисній праці. Потрібно виявляти довіру до сангвініка, підтримувати в його починаннях, закріплювати віру у власні сили в переборенні труднощів. Не варто давати йому доручення, пов’язані з довготривалою роботою. Потрібно враховувати його особисті інтереси, схильності, потреби й труднощі – їх тимчасовий характер. Допомогу сангвініку краще надавати у формі відкритої дружньої підтримки, поради. Доцільно використовувати його лідерські якості в колективі, залучати до організації вечорів, диспутів та інших суспільно корисних заходів.
           Діти – сангвініки намагаються займатися тільки легкою, приємною і цікавою діяльністю й уникати складного, неприємного, нецікавого. Тому необхідно з раннього віку виробляти в них стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати й доводити до кінця почату справу, з’ясовувати суть кожного питання.
           Компромісність, оптимізм, життєрадісність, товариськість сангвініка за неправильного виховання чи неконтрольованості здатні стати джерелом таких негативних рис характеру, як легковажність поверховість непостійність егоїзм.
               У роботі з флегматиком слід наполегливо використовувати завбачливі настанови на будь – яку діяльність, яку йому потрібно виконати, здійснювати докладний інструктаж (що? Коли? У якій послідовності?). Доцільно стимулювати вияв щирих почуттів учня. Залучайте його до цікавої діяльності, що розвиває почуття, емоції й змінює віру у власні сили. Довіряйте учню, давайте можливість реалізувати себе у справі, посильний допомозі іншим. Необхідно уникати демонстративних доручень, пов’язаних із високим темпом діяльності, й допомагати йому займатись аутотренінгом та самовихованням.
Шалені ритми сучасності для флегматиків незрозумілі, логічно не обґрунтовані й надзвичайно виснажливі. Саме діти – флегматики найбільше ризикують утратити свою індивідуальність в оточенні дорослих холериків та сангвініків. Дорослі позитивно реагують на вміння флегматиків певний час самостійно займатись якоюсь справою, не турбуючи дорослих, на не конфліктність, поступовість, розсудливість цих дітей.
Неправильний підхід до організації виховання і навчання дітей – це звинувачення його в тупості, некмітливості, постійні покарання за повільність. Наслідки такого ставлення здебільшого трагічні: у дитини виникають неврози, вона починає виконувати доручене швидко та неякісно, несумлінно; формується комплекс неповноцінності через постійні невдачі. Унаслідок індивід не розвиває себе як особистість, не реалізує власні творчі можливості мислення, почуттів та уваги. Якщо ж дитинство флегматика складається сприятливо і йому вдається розвиватися, зберігаючи всі позитивні риси темпераменту, суспільство отримує сумлінних, серйозних, пунктуальних, захоплених улюбленою справою людей – нерідко видатних учених.
    Правильний підхід до виховання дитини – флегматика передбачає створення сприятливих умов для її фізичного , духовного й інтелектуального виховання.
    Флегматики не витримують значних фізичних навантажень, якщо змушені виконувати їх у швидкому темпі.
Флегматикам не притаманні бурхливі вияви почуттів, тому часто їх вважають байдужими, товстошкірими. Насправді почуття цих дітей вирізняються глибиною і постійністю. Флегматики болісно переживають несправедливість, зазіхання на їхні права, розлучення з близькими, бояться та уникають змін, нестабільності.
Флегматикам не притаманні бурхливі вияви почуттів, тому часто їх вважають товстошкірими, байдужими. Насправді почуття цих дітей вирізняються глибиною і постійністю. Флегматики болісно переживають несправедливість, зазіхання на їхні права, розлучення з близькими людьми, бояться і не люблять змін, нестабільності. Вони здатні повністю ігнорувати вимоги неавторитетної для них особи. З огляду на це батькам, вихователям, учителям під час спілкування з флегматиками потрібно зважувати на кожне слово, кожну дію, щоб не втратити авторитету в очах дітей, намагатися створити повну взаємну довіру в стосунках, щоб дитина не замикалася в собі.
Для правильного виховання та розвитку дітей – флегматиків необхідно створювати дещо» тепличну атмосферу, у якій має бути повністю відсутня поспішність, нетерплячість. З раннього віку перед такою дитиною слід розкривати широкий спектр наук і занять, що допоможе зробити її допитливою. Під час читання художніх творів, у процесі гри флегматика необхідно на життєвих прикладах ознайомлювати з різновидами
Почуттів та емоцій, навчати правильно виявляти їх у відповідних ситуаціях.
    Щоб дитина виросла ініціативною, дорослі мають вітати кожен вияв її самостійності, не помітно допомагати у складних справах, не дратуватися повільними темпами дитини. З флегматиками корисно часто грати в нетривалі ігри, в яких необхідна швидкість і точність рухів, кмітливість.
      Дорослим доводиться докладати спеціальних зусиль, щоб допомогти флегматикові увійти в дитячий колектив, виявити себе в ньому як особистість, здобути авторитет, знайти друзів.
   Дехто з психологів радить постійно термосити дитину, щоб вона не була в’ялою, прискорювати її діяльність запроваджуючи змагання й ігри наввипередки. Ці рекомендації можна вважати шкідливими і навіть небезпечними. Флегматики стомлюються від тривалого спілкування, перебування у багатолюдних гамірних колективах, і втома ця має фізіологічну основу.
   Позбавлення флегматика можливості чергувати періоди спілкування з людьми з тривалими перепочинками на самоті чи в товаристві близького і спокійного друга поступово приведе до розладу нервової системи і психіки дитини.
   Усіх флегматиків, які не встигають працювати в одному темпі з класом бажано посадити за парти в одному ряду. Це зручніше для вчителя і спокійніше для них самих. Сусідство флегматиків і холериків недоцільне тому що холерик надзвичайно стомлює і відволікає дитину, у якої переважають гальмівні процеси.
   Флегматики більше, ніж холерики, обмежені у виборі професії. Робота, яка потребує швидких реакцій постійного збудження, для них небажана і може завдавати шкоди здоровю.
        
     Меланхолiку в навчаннi слiд придiляти увагу, турботу й доброту. Головнi особливостi цих дiтей: лякливiсть, нерiшучiсть, бачення подiй у темних тонах. Цi особистiснi якостi неможливо лiквiдувати. Покарання, демонстрування дорослими постiйного невдоволення тiльки поглиблюють їх, розладнуючи надзвичайно чутливу нервову систему меланхолiкiв. Правильний виховний пiдхiд полягає в тому, що дорослий виявляє спiвчутгя i повне розумiння почуттiв дитини. Тактовно, глибоко й зацiкавлено проникати в її духовний свiт, здiйснювати моральну пiдтримку та змiцнювати вiру у власнi сили, виявляти розумiння її душевного стану. Перiодично потрiбно пёреключати переживання меланхолiка в русло переживань групи (колективу). Виховувати волю, наполегливiсть i почуття власноi. цiнностi в колективi. Потрiбно через певний промiжок часу органiзовувати для нього <ситуацiюуспiху>. Уважно стежачи за настроєм та iнтересами меланхолiка, потрiбно заохочувати його заняття в .гуртках, секцiях тощо, з урахуванням його намiрiв, звичок та труднощiв.
     Меланхолiки часто вiдзначаються сором’язливiстю. Батьки та вчителi дитини нiколи, а тим бiльше у цьому випадку, не мають орiєнтуватися на реакцiю оточуючих („ Що скажуть? Що подумають?”), а винятково на психологiчний стан вихованця. Соромлячи i караючи дитину, можна розвинути сором’язливiсть до рiвня психiчного захворювання. Як радять вiдомi вченi А.I.Баркан, Е.Ле Шан дитинi слiд пояснити, що соромитися-це нормальна реакцiя, якої не потрiбно лякатися, i в кожній конкретнiй ситуації допомагати вихованцевi знайти спосiб оволодiння собою. Наприклад, якщо дитина соромиться спiлку ватися з гостями, їй можна доручити розносити бутерброди тощо.
     Дiяльнiсть допоможе їй подолати неприємнi вiдчуття. Спiлкування вiдбудеться, але змiщеняя акценту допоможе поступово зовсiм нейтралiзувати надмiрну сором ‘язливість як рису характеру.
Нову iнформацiю меланхолiки здатнi засвоювати швидко чи повiльно — залежно вiд обставин. У спокiйнiй, доброзичливiй атмосферi новi вiдомостi засвоюються ними швидко й надовго. Тому створення сприятливих умов навчання i виховання дитини — основна проблема в роботi з меланхолiком..
     Меланхолiка швидко стомлює будь-яка дiяльнiсть, навiть легка i приємна. Як наслiдок, меланхолiк виконує кожну роботу вдвiчi повiльнiше за сангвiнiка. Меланхолiка потрiбно змалку навчити планувати свою дiяльнiсть, розумно розподiляти час i збалансовувати добову i тижневу тривалiсть працi й вiдпочинку, iнакше можливе нервове й фiзичне виснаження органiзму дитини на грунтi хронiчної перевтоми або, з тієї самої причини, формування вiдрази до працi, апатiя.

Формування сприятливого психологічного клімату в дитячому колективі

Проблема формування сприятливого психологічного клімату в дитячому колективі – явище багатоперспективне. На перший погляд, нам здається, що знаємо кожну дитину, але в той же час не можемо передбачити результат виховного впливу на групу дітей.
Один із перших дослідників колективного виховання Й.А. Аркін запевняв, що можна добре знати риси кожної дитини, але не бути здатним намалювати картину колективного життя, колективної творчості, його працездатність.
Що ж необхідно врахувати, щоб прогнозувати зміну поведінки окремої особистості, коли вона взаємодіє з іншими? Що впливає на формування психологічного клімату колективу?
Звертаючись до проблеми психологічного клімату колективу, одним із найважніших є вивчення факторів, які впливають на клімат. Більшість дослідників цього питання умовно поділяють фактори, які визначають зміст та створення психологічного клімату на фактори мікросередовища та макроседеровища.
Середовище – соціально-побутові умови життя людини, оточення, сукупність людей, зв’язаних спільністю життєвих умов, занять, інтересів та інше.
До факторів макросередовища відносять, перш за все, соціум, у якому функціонує колектив, в тому числі й дитячий. Під макросередовищем розуміємо великий соціальний простір, оточення, у межах якого знаходиться та здійснює свою життєдіяльність певний колектив. Що сюди входить? Перш за все, соціально-економічний розвиток країни, специфіка конкретного етапу розвитку, ступінь демократизації суспільства та інші фактори макросередовища, які впливають на всі сторони життєдіяльності колективу в сучасних умовах. Глибока соціально-політична, економічна нестабільність розвитку нашого суспільства, матеріально-фінансові проблеми є причиною песимізму, відсутності бажання творити, невпевненості у завтрашньому дні, що не сприяє формуванню позитивного психологічного клімату в будь-якому колективі: педагогів чи учнів.
Наступним важливим фактором впливу макросередовища на психологічний клімат дитячого колективу та кожного учня є стиль взаємодії педагога з учнями та стиль управлінської діяльності керівника: вміння швидко адаптуватися до нових змін у суспільстві; модернізувати навчально-виховний процес відповідно до вимог сьогодення; впроваджувати активні методи педагогічної взаємодії та управлінської діяльності; будувати особистісні взаємини на гуманістичних засадах. Отже, формування здорового психологічного клімату в колективі – результат серйозної роботи вчителів та управлінців. Якщо у колективі освітнього закладу панує атмосфера гуманності, діловитості, творчості, взаємодопомоги, то така ж атмосфера буде панувати й у дитячому колективі.

Під мікросередовищем розуміють “поле” повсякденної діяльності людей, ті конкретні матеріальні й духовні умови, в яких вони працюють .
Це й особливості організації навчальної діяльності, санітарно-гігієнічні, матеріально-економічні, технічні умови, стиль спілкування з учнями, психологічна сумісність членів дитячого колективу, психологічна культура педагогів тощо.
Крім того, факторами впливу на клімат дитячого колективу є емоційний стан учнів та настрій учителя.
Проте в сучасних підручниках педагогіки, багатьох методичних рекомендаціях для вчителів про роботу з колективом недостатньо знаходимо порад щодо управління емоційними станами дитячого колективу.
Емоційний стан людини – досить “чуттєвий”, важкодоступний предмет дослідження, який реагує на будь-які, навіть незначні, зміни умов.
У поняття “сприятливий психологічний клімат” входять як позитивні, так і негативні переживання – домінуючі установки, відносини, думки, почуття, настрій, переживання, потреби, інтереси та ін. Звичайно, базою для формування здорового позитивного клімату є діяльність, увесь навчально-виховний процес, предметно-розливальне середовище як удома, так і в закладі освіти.
Здоровий психологічний клімат означає, що дитина перебуває у стані духовного комфорту: рівноваги, спокою, захищеності; вона задоволена своїм буттям, оптимістична. У стані емоційного комфорту дитина характеризується оптимістичним світосприйняттям, вона вірить у прихильність до неї оточуючих, відкрита для контактів. Це позитивно позначається на всіх сферах життєдіяльності, підвищує працездатність, посилює активність, упевненість, віру у свої можливості, сили.
Психологічний комфорт залежить від того, як педагог підтримує дітей, забезпечує їх успіхи в різних видах діяльності.
Про стан емоційного комфорту, захищеності, зручності свідчить те, як дитина переживає задоволення успіху, безпеки, свою значимість для інших, унікальність. Усе це є фундаментом для позитивного особистісного зростання, активізації саморозвитку, підтримки самооцінки.
Звичайно, не завжди вдається відділити жвавість дитини від проявів знервованості, вирішити чи покарати дитину за впертість, чи, навпаки, приголубити, заспокоїти її; радіти з приводу її оригінальних висловлювань чи аналізувати їх. Досить важко обрати правильну орієнтацію, яка б стала припущенням, прогнозуванням позитивного розвитку особистості.
Також немає єдиного погляду на шляхи вдосконалення педагогічної взаємодії з дитиною у зв’язку з наочними, швидкими змінами її психічного стану. Проте, у педагогів й психологів немає жодних сумнівів щодо того, як психологічний комфорт впливає на емоційний стан кожного учня й колективу взагалі.
Емоційні стани в колективі виконують важливі функції: об’єднують, згуртовують його членів; допомагають установлювати контакти. Проте колективні емоції можуть виконувати функцію психологічного тиску на особистість. У цьому випадку дитина підкоряє свої дії, переживання відвертому чи прихованому тиску вчителя, учнів, батьків.
В емоційних станах завжди відображається світ дитячих потреб, ставлення до себе та інших людей, до загальнолюдських цінностей.
Крім того, у практиці педагогічної діяльності нерідким є факт, коли саме настрій, емоційний стан дитячого колективу вирішують ефективність тієї чи іншої справи.
Таким чином, можна зазначити, що емоційні стани – це “душа” колективу. Емоційне життя колективу реалізується в емоційних станах, з яких і складається психологічний клімат та психологічна атмосфера діяльності групи.
Не менш важливим для формування позитивного психологічного клімату є гуманізація системи взаємовідносин, що склалася в колективі: доброзичливість, симпатії, взаємодопомога, довіра тощо.
Соціальні психологи розглядають психологічний клімат як емоційний настрій колективу, в якому на емоційному рівні відображаються взаємини, що склалися в колективі, характер співпраці, ставлення до навколишнього життя.
Так, психологічний комфорт у процесі навчальної діяльності залежить від того, як складаються відносини між педагогами і дітьми, дітей між собою, педагогом і батьками, між різними суб’єктами та об’єктами. Безперечно, без гуманізації взаємин між учителями та учнями неможливо сформувати позитивний психологічний клімат.
Гуманізація відносин між педагогом та учнями є тією пріоритетною засадою, за допомогою якої можна побудувати ефективну систему виховання творчої гуманної людини. Гуманні стосунки між педагогом та учнями закладають фундамент для взаєморозуміння, позитивного настрою, душевної рівноваги, найповніше розкривають природний потенціал кожної дитини, сприяють успішності навчально-виховного процесу, є основою позитивного ставлення до школи, до вчителя. На нашу думку, гуманістична установка педагога на взаємодію з дитиною – важливий компонент педагогічної майстерності, необхідна умова гуманно-особистісного підходу та гуманістичного стилю роботи. Особистість учителя повинна викликати в учня позитивні емоції, бажання й готовність до діалогу.

Рекомендації вчителям, щодо підтримки дисципліни в класі.

Дисципліна – це умова, засоби й результат виховання, вона потребує зустрічних зусиль. Головною умовою дисциплінованої поведінки учнів є доброзичливі відносини між учителями і дітьми.

Необхідно враховувати що дисципліну в класі обумовлюють раніше нагромаджений досвід поведінки учнів, організованість класу, ставлення до навчання, предмета, вчителя, дотримання єдиних вимог до учня всіма вчителями, які працюють у класі, загального порядку умов і традицій даної школи.

При роботі в класі і для підтримання дисципліни необхідно враховувати наступні правила:
Поводьтеся так, щоб учні відчували, що ви керуєте навчальним процесом, при цьому стимулюйте їхню активність.

  1. Не відволікайтеся на незначні порушення, моралізування.
  2. Дотримуйтеся доброзичливого, мажорного тону, будьте уважні до кожного учня. Надавайте необхідну підтримку, відзначайте успіхи, створюйте життєрадісний оптимістичний настрій у класі.
  3. Стежте за правильністю постави, проводьте фізкультхвилинки; не допускайте перевтоми учнів.
  4. Надавайте учням можливість частіше працювати у групах – це може бути стимулом до зайнятості кожного, хорошого настрою і поведінки.
  5. Створюйте умови, щоб важкі, слабкі діти мали можливість відчути себе лідерами.
  6. Не принижуйте учнів, не припускайте образ сарказму. Гнів, дратівливість, імпульсивність не сприяють зміцненню дисципліни й авторитету вчителя.
  7. Будьте привітними.
  8. Не виявляйте антипатій до важких учнів, сподіваючись від них поганої поведінки. Діти відчувають скептичне ставлення до них і часто поводяться згідно з вашими очікуваннями.
  9. Не припускайте появи „любимчиків”, це створює зайві проблеми, ускладнює стосунки в колективі;
  10. Умійте керувати емоціями, знайте ціну кожному слову, тонові. Не можна вимагати від дитини те, що під силу дорослому, будьте терплячими.
  11. Не соромтеся виявляти почуття гумору. Можна посміятися і над собою, не вважайте себе досконалістю. Але не можна висміювати учнів. Дітям імпонує веселий, спритний, оптимістичний учитель.
  12. Підтримуйте контакт з учнями поза уроками, на заняттях гуртка, позакласних заходах, спільних походах.
  13. Зміцнюйте зв’язки з батьками, намагайтеся отримати від них підтримку, але не сподівайтеся, що вони вирішать проблему з дисципліною в класі. Виявляйте коректність у взаєминах з батьками. Постійна негативна інформація, скарги псують відносини, викликають недовіру до вчителя, його можливостей, здібностей навчати й виховувати дітей.

Вчителю – початківцю

Гіперактивна дитина

Як же правильно спілкуватися з гіперактивною дитиною

Пропоную декілька простих, але ефективних правил:

Не забороняйте дитині стояти під час уроку, якщо їй це потрібно.

Давайте їй можливість рухатись на уроці (доручіть витирати дошку, впроваджуйте фізкультхвилинки).

Ніколи не наказуйте, не примушуйте, але також і непотрібно підлещуватися перед такою дитиною . Достатньо буде попросити, можливо декілька разів.

Назавжди відмовтесь від читання нотацій. Така дитина буде тільки нервувати, але ніяких висновків при такому підході для себе не зробить. Краще поставити запитання о можливих наслідках такої поведінки, або самому розказати учневі схожу історію, при цьому ніяк не звинувачуючи його у тому що трапилось.

Під час уроку зведіть до мінімуму усі відволікаючі фактори. Для цього перш за все, виберіть для дитини оптимальне місце за партою – у центрі класу напроти дошки.

Дозувати учню виконання великого завдання, розбивати його на окремі частини. Контролювати етапи виконання роботи кожній із них.

Така дитина набагато краще впорається із більш важкими але цікавими, динамічними завданнями, ніж з довгими і нудними. Тому готуючись до уроку вчитель може розробити для таких дітей індивідуальні завдання, або зробити сам урок більш динамічним.

Не пред’являйте підвищених вимог такому учню.

Не доручайте йому масу справ водночас (староста, редактор, режисер та інші можливі ролі). Звісно, такі діти полюбляють нести велику відповідальність, і навіть якщо це в них добре виходить, така загрузка підриває їх і без того нестабільний емоційний стан. Зупиніться на чомусь одному, своєчасно змінюючи види діяльності.

Корисним буде надавати такій дитині робити одну вправу, але на певний час, щоб вона могла його виконати.

У разі агресивної поведінки, або після конфлікту, якщо дитина зовсім не намагається разом з вами аналізувати ситуацію та знайти вихід, дайте їй можливість побути на самоті, подумати самостійно. Вона обов’язково виявить свою провину та зробить необхідні висновки. При цьому, якщо дитина категорично відмовляється просити вибачення, запропонуйте їй замість цього зробити щось приємне та несподіване на знак примирення.

Намагайтеся ніколи не казати дитині різке «Ні» та замість заборони пропонуйте вибір.

Завжди находьте час щоб вислухати таку дитину, та спробуйте не критикувати її розповідь.

По можливості ігноруйте викликаючі вчинки дитини. Та заохочуйте до хорошої поведінки.

Давайте можливість таким учням покричати на перерві , таким чином діти знімають слабкість та гнів.

Під час уроку намагайтеся якомога більше контролювати свою власну поведінку, свої емоції.

Якщо учень порушує дисципліну, замість зауваження: знайдіть для нього запитання або доручить щось зачитати вголос, пожартуйте, змініть вид діяльності.

Агресивна дитина

Здається все добре зрозуміло, але як цього досягти вчителю? Пропоную вам принципи спілкування з агресивними дітьми.

Пам’ятайте, що заборони, та підвищення голосу – найменш ефективні способи у виправленні агресивності.

Дайте можливість таким дітям своєчасно виплеснути напруження за допомогою фізкультурних хвилинок, читання вголос, хором тощо.

Важливо, щоб дитина зрозуміла, що вона потрібна в класі, що її цінують та приймають. А для цього вам необхідно дізнатися про інереси та здібності такого учня. Та перевести активність у корисне русло.

Таким учням слід частіше надавати можливість працювати в групах, де успіх залежить від колективної роботи, вміння спілкуватися, домовлятися.

Один із самих корисних способів змінити поведінку дитини – це піймати її на хорошому вчинку. Кожен раз, коли дитина стримує себе і не починає бійку, просто відмітьте, що вона стала сильнішою. Дитина реагує на похвалу, користуйтеся цим, для того, щоб зробити добру відношення – звичкою.

Введіть штрафні санкції. Це може бути додаткові домашні завдання, виключення із ради класу. Головне, щоб учень знав про можливі наслідки своєї поведінки.

Допоможуть класні години, де піде мова про почуття, емоції, та методи їх контролювання. Головне, щоб під час таких уроків було менше монологів, але не у якому разі не акцентуйте увагу класу на проблемних дітях.

Тривожна дитина

Тривожну дитину необхідно постійно підбадьорювати, демонструвати впевненість у перемозі, та можливості успіхів.

Намагатися виховувати правильне відношення щодо результатів своєї діяльності. Вміння правильно оцінити себе (див. методи оцінювання)

Спокійно та правильно відноситись до успіхів та до невдач. Не соромитись та не лякатися помилок, використовувати їх для розвитку. (див. право на помилку).

Формувати правильне відношення до діяльності та вчинків інших людей.

Розвивати адекватне ставлення до оцінок, думок інших людей. Широко використовуйте музику, ігрові прийоми, рольові іг

Невпевнена дитина

Неуспішність, зовнішня байдужість, сором’язливість, незручність – прояви невпевненості у власних силах. Часто ми називаємо це «заниженою самооцінкою».

Як же виховувати впевнену у собі дитину, розвити адекватну самооцінку? Перш за все, необхідно викликати у дитини почуття поваги до самого себе, гордості, на основі більш точного розуміння своїх достоїнств, та недоліків. Виховувати сміливість бути самим собою та бажання досягти успіху.

Рекомендації по створенню у дитини адекватної самооцінки.

Пам’ятайте, що кожна дитина у вашому класі має право на помилку (див. право на помилку).

Ніколи не зрівнюйте такого учня із іншими! Пам’ятайте, що будь-яку дитину можна зрівнювати тільки із самою собою (яка вона була на минулому уроці, а яка на цьому і, можливо, яка вона буде нступного разу).

Частіше використовуйте групові форми роботи, колективні завдання. Але особливо корисною для таких дітей буде саме парна робота.

Починаючи із початкової школи, не оберігайте дитину від повсякденних справ. Доручіть таким дітям полив квітів, створення газет, плакатів, відповідальність за «щоденник поведінки». Але перед тим, як доручити такій дитині справу, переконайтесь, що це їй під силу. Нехай дитина частіше виконує різні по важкості завдання, отримає задоволення від зробленої праці, а також похвалу та підтримку від вчителя (по можливості від однокласників.

Частіше надавайте завдання, потребуючі спілкування: взяти інтерв’ю для класної газети, або прийняти участь у класнім театрі, або підготувати цікаві запитання для уроку.

Використовуйте контакт погляду. Сором’язливі діти уникають його. Поступово привчайте дитину дивитися у очі співрозмовнику.

Не намагайтеся вирішити за таку дитину будь яке питання. Це ще раз «докаже», що вона сама ні з чим не може впоратися.

Слідкуйте за тим, щоб відзначати успіхи дитини. Але пам’ятайте, щ похвала повинна бути відповідна дії.

Якщо така дитина десь проявила ініціативу, піддержіть її. Нехай вона спробує себе в ролі лідеру.

Частіше використовуйте рольові ігри та театралізовані вистави, де дитині доведеться грати інших людей та відображати не свої почуття.

Надавайте можливість таким дітям спілкуватися із початковою школою. Зробить таку дитину помічником у проведенні: «цікавих перерв» у початковій школі, інтелектуальних та спортивних ігор для молодших школярів.

Повільна дитина

Як же поводитися з повільними дітьми?

Пам’ятайте, що крик, роздратування, різкі зауваження тільки сильніше сповільнюють у дитини процес мислення. Враховувати це потрібно під час будь-якої роботи. І вчитель і батьки повинні зовсім відмовитися від фраз: «Швидко розкажи мені визначення», або «Негайно виправи помилку». Дитина може прекрасно знати визначення і бачити помилку, але такий темп не дозволяє йому зібратися з думками. Якщо така дитина далі почує «Знов не вивчив», то занервує ще більше. І вже через декілька років навчання відстане зовсім.

В роботі з такими дітьми слід враховувати важкість переключення на новий вид діяльності. Такому учню можливо доведеться пояснювати декілька разів одне й теж саме завдання. Але не перетворюйте пояснення у монолог, чим менше слів – тим краще. А для того, щоб він виконав його правильно слід надати більше часу. Так само, й домашні завдання слід робити не «всі разом», а по черзі з паузами 15-30 хвилин, щоб дитина встигла переключити увагу.

Таких учнів потрібно попереджувати про зміну діяльності заздалегідь, щоб він зміг настроїтися на наступну роботу. Наприклад ви можете сказати: «Через п’ять хвилин ми закінчуємо писати і будемо працювати за підручником».

Коли говорите намагайтеся встановити з таким учнем візуальний контакт. У деяких дітей виробляється свого роду імунітет на вказівки «здалеку».

Якщо ви викликали учня відповідати (але не у якому разі не робить це на початку уроку), спробуйте не перебивайте його, дати зібратися з думками і відповісти.

Таким учням просто необхідні факультативи, додаткові заняття, або позаурочна допомога батьків. Набагато легше буде вчитися такій дитині, якщо дома з нею будуть хоча б трохи розбирати наступну тему. Тоді на уроці з’явиться можливість «встигати» слухати та розуміти вчителя. Якщо цього не робити з часом накопляться проблеми, а дожинати таким дітям особливо важко.

Придивіться за учням, можливо ви помітите, що якісь завдання він навмисно робить повільніше за інші. Можливо, таким чином він намагається здобути вашу увагу, а можливо йому подобається ця робота! В цьому разі ви можете порадити батькам віддати дитину в ту чи іншу студію, групу, гурток саме за її бажанням (такі діти рідко самі говорять про свої схильності).

Разом з батькам привчайте дитину слідкувати за часом, робити завдання за годинником (збиратися, гуляти, робити уроки…) та поступово зменшувати час.

Даруйте позитивні емоції. Дитина від дорослого чекає уваги і робить усе, щоб ви відмітили саме його. Увага може бути позитивною, або негативною. Цікаво, що діти більше реагують на інтенсивність емоцій, ніж на їх характер. Таким чином, якщо ви скажете: «Сьогодні ти впорався вчасно» – це буде «трійка» по шкалі позитивної уваги, а ось, якщо ви збільшеним тоном скажете «Ти можеш робити це швидше! Тебе чекає весь клас» , – це вже вісім по шкалі уваги (на цей раз – негативної). Ось чому таким дітям потрібна збільшена позитивна увага.

Якщо ви помічаєте, що дитина зробила щось швидко, навіть відкрила з усіма щоденник, хвалить її за швидкість та ефективність. Цим правилом кожен день повинні користуватися і батьки. Якщо дитина не буде боятися помилитися, вона стане більш організованою.

Батьки можуть досить ефективно користуватися системою «зірок». Суть цієї гри досить проста: купуються зірки (наклейки) та календар з великими цифрами. І кожен раз, коли учень швидко зробить домашню роботу – цей день відмічається зіркою. До того ж складається умова, про накопичення певної кількості зірок. Якщо дитина впорається із завданням – отримує приз.

На перервах такі діти майже завжди спокійні. Вихователям часто здається, що вони нічим не займаються. Так воно і є, і вам потрібно прийняти таку поведінку за нормальну, тобто не робити зауважень, не нав’язувати власну думку. Якщо для дитини створити оптимальні умови, така поведінка з часом зімнеться і в середній школі таких проблем майже не буде.

Рекомендації вчителям, щодо підтримки дисципліни в класі.

Дисципліна – це умова, засоби й результат виховання, вона потребує зустрічних зусиль. Головною умовою дисциплінованої поведінки учнів є доброзичливі відносини між учителями і дітьми.

Необхідно враховувати що дисципліну в класі обумовлюють раніше нагромаджений досвід поведінки учнів, організованість класу, ставлення до навчання, предмета, вчителя, дотримання єдиних вимог до учня всіма вчителями, які працюють у класі, загального порядку умов і традицій даної школи.

При роботі в класі і для підтримання дисципліни необхідно враховувати наступні правила:
Поводьтеся так, щоб учні відчували, що ви керуєте навчальним процесом, при цьому стимулюйте їхню активність.

  1. Не відволікайтеся на незначні порушення, моралізування.
  2. Дотримуйтеся доброзичливого, мажорного тону, будьте уважні до кожного учня. Надавайте необхідну підтримку, відзначайте успіхи, створюйте життєрадісний оптимістичний настрій у класі.
  3. Стежте за правильністю постави, проводьте фізкультхвилинки; не допускайте перевтоми учнів.
  4. Надавайте учням можливість частіше працювати у групах – це може бути стимулом до зайнятості кожного, хорошого настрою і поведінки.
  5. Створюйте умови, щоб важкі, слабкі діти мали можливість відчути себе лідерами.
  6. Не принижуйте учнів, не припускайте образ сарказму. Гнів, дратівливість, імпульсивність не сприяють зміцненню дисципліни й авторитету вчителя.
  7. Будьте привітними.
  8. Не виявляйте антипатій до важких учнів, сподіваючись від них поганої поведінки. Діти відчувають скептичне ставлення до них і часто поводяться згідно з вашими очікуваннями.
  9. Не припускайте появи „любимчиків”, це створює зайві проблеми, ускладнює стосунки в колективі;
  10. Умійте керувати емоціями, знайте ціну кожному слову, тонові. Не можна вимагати від дитини те, що під силу дорослому, будьте терплячими.
  11. Не соромтеся виявляти почуття гумору. Можна посміятися і над собою, не вважайте себе досконалістю. Але не можна висміювати учнів. Дітям імпонує веселий, спритний, оптимістичний учитель.
  12. Підтримуйте контакт з учнями поза уроками, на заняттях гуртка, позакласних заходах, спільних походах.
  13. Зміцнюйте зв’язки з батьками, намагайтеся отримати від них підтримку, але не сподівайтеся, що вони вирішать проблему з дисципліною в класі. Виявляйте коректність у взаєминах з батьками. Постійна негативна інформація, скарги псують відносини, викликають недовіру до вчителя, його можливостей, здібностей навчати й виховувати дітей.